A letter from Mar 12, 2025

Перечитуючи останній лист, подумала що може в мене є депресія? Бо якось я ніби в моментах радію і люблю життя. Але загалом стан не задовільний. Мені важко підтримувати контакти, бажання щось робити скаче згори вниз і назад тільки вже в інше місце. Стільки всього в голові, стільки хочеться зробити, а виходить що або розсипаюсь і виходить слабо, а ДБР взагалі залишаюсь на етапі думок і бажань. Сьогодні купила собі сукню, довгу рожеву сукню. І трошки як маленька обдумаю як завтра її вдягну і піду гуляти і всі будуть у шоці:) ха-ха Але це приємне відчуття. Бо нажаль останнім часом більше відчуваю втому в смуток. Все не то, не так. Поки що мої мислі про Іспанію повно змістилися і впустили перед собою поїздку в Еквадор, де я б навчалась серфінгу і заробляла всякими приблудними заробітками:D я хочу прокидатись з сонцем і виходити на терасу дихати свіжим повітрям, чути море, дивитись навколо, похланяти цей ранковий спокій. Робити собі сніданок і читати під нього книгу. Вітатись з сусідами і йти на пляж щоб і купатись, полежати ти на ніжному сонці. Втомилась. Хочу без стресу і бігли ні на якийсь час. Ні, я це теж люблю, мені подобається продуктивність. Але я вже видохлась. Сподіваюсь ми с тобою зараз десь на пляжі в оточенні іспанської мови:) не хочу казати що ти сильна і все зможеш, хочу нагадати, живи граюсь. Не роби з життя підйом на Еверест. Нехай це буде приємна прогулянка, іноді круто піднімаюча вгору але потім неодмінно пускається вниз і повільно веде по плато. Нехай на цій прогулянці світить сонц е і співають пташки, іноді Волги збивають з ніг, але неодмінно приходить штиль і гладить тебе по стопах.