A letter from Aug 27, 2024

Моїм улюбленим числом чомусь стало 19, і сьогодні мені виповнилося 19. дев'ятнадцять. ще пару років прийдеться рахувати, скільки мені , поки не отримаю дозвіл на зброю. а от після нього реально можна буде не пам'ятати, скільки років виповнюється на день народження. це вже стало якось не важливо. війна триває. могил все більше, як і прапорів, а друзів в місті — лише декілька. знаєш, 23 числа на день міста увімкнули вуличне освітлення — дуже радісна подія, правда? але... стало так після цього погано. ніби все не просто закінчилось, а ніби всіх цих майже трьох років не було. тупо не було. ніби і олег досі живий, і чубашев, і всі інші. і ніби я їх взагалі не знала. і ніби не тримала ніколи зброї, не знала за мілітарні тусовки... родина жива, кіт в порядку, Харків живе, і я жива. тому все в мене добре. поняття "все добре" звелось до того, що в мене просто є де жити, мій кращий друг живий, і повітря свіже. в нас цього року літо було під +35° . маякнеш потім, як воно в вас, у майбутньому, проходить. сподіваюсь залишитись живою та отримати цей лист в майбутньому. пишу це під звук сирен, як завжди. не уявляю своє життя без цієї "пісні" . не уявляю більше своє життя без війни. ну, ще побачимось!